Ні, таки українцям щось пороблено. Сумніваюся, що всі дивилися 24 квітня „Свободу” Савіка Шустера на телеканалі „Україна”. Тож, хто не бачив, навряд чи повірить, що найбільше об’єднало українців у студії, що вони підтримали оплесками. А про це варто знати, щоби зрозуміти, хто ми є. Так от, найбільшу підтримку у студії отримала погроза Євгена Червоненка. А він заявив приблизно таке: якщо ви, українці, будете себе поважати, то не отримаєте ні грошей, ні шенгенських віз. Бо ми, євреї, не дозволимо, покараємо, як колись Форда. Звичайно, дехто переконуватиме, що це не дослівно. Але суть від того не міняється. Пан Червоненко сказав те, що сказав. А українці його принизливі погрози з оплесками проковтнули.

Як бачимо, Червоненко не приховує, що він єврей? Більш того, про його обрізання знала вся країна. Отже, пан Червоненко зі своєю національною приналежністю визначився. І це його право, його позиція. От тільки незрозуміло, навіщо він тоді вимагав на „Свободі” від молодого представника ВО „Свобода” Андрія Ільєнка, аби той сказав йому, хто він (Червоненко) є за національністю? На що українець цілком логічно відповів: „Це залежить від вас. Ви самі мусите визначитися, хто ви є”. Напевне, хлопець про шоу з обрізанням Червоненка не знав…

Мені доводилося бачити чимало образливих для українців передач на українських (?) каналах телебачення. Але такого антиукраїнського шабашу не пригадую. Здавалося, присутні, відчувши запах крові, втратили здоровий глузд. Адже почалася передача повідомленням про вбивство молодого українця на ім’я Максим в Одесі. В українському місті вбили молодого українського патріота, члена патріотичної організації „Січ”. Але загальний настрій у студії був такий, що здавалося то озвірілі українці вбили єврея. На нас вилили стільки ненависті, що боксер Віталій Кличко, який, як я гадав, не боїться нікого і нічого, не наважився прямо відповісти на елементарне запитання депутата В’ячеслава Кириленка, чи український він боксер. Ніяково і соромно було дивитися, як велика, дужа, красива людина аж зіпріла, викручуючись.

Українців принижували не тільки люди єврейської національності. Доклав п’ять копійок і свій землячок, поборник української демократії Володимир Яворівський. З яким пієтетом він разом зі всіма присутніми у студії слухав посла Ізраїлю в Україні, котра з притиском шпетила Україну і українців. (А дорікала вона нам усім за те, що наші дипломати не покинули якусь там конференцію, на якій представник Ірану засумнівався у реальності голокосту). І з якою люттю (разом з іншими) перебивав представника нашого МЗС, котрий намагався роз’яснити позицію України. Лише Дмитро Корчинський наважився нагадати послу Ізраїлю про те, що Україна, зважаючи на позицію його держави, відмовилася від дуже вигідного контракту з Іраном. Тож, хоча б на знак вдячності можна було і не побачити нашої „провини”. До того ж, як нагадав політолог Фесенко, злощасну конференцію не покинула й делегація Росії. Але до неї Ізраїль претензій чомусь не висуває…

Відповідь посла Ізраїлю на цей закид була, якщо сказати м’яко, фарисейсько-лихварською. Мовляв, у Росії свої стосунки з Іраном (тобто, Україна власних стосунків з цією країною мати не може), і що Росія – не європейська держава. З останнім цілком погоджуюся. Тільки сумніваюся, що посол наважилася б сказати подібне у Росії. Це по-перше. А по-друге, з відповіді випливає, що не європейським державам дозволяється мати свою точку зору на голокост. А от європейським – ні. Цікава позиція, як для посла Ізраїлю.

Те, що відбувалося того дня у студії, іноді просто вражало своїм сюрреалізмом. Так, якийсь Марков, що володіє телеканалом в Одесі, і розпалює в цьому південноукраїнському місті міжнаціональну ворожнечу (про це у прямому ефірі говорили його мешканці), сидів не за гратами, а у студії. Він не спростував звинувачення, а доводив, що в одеситів свої, особливі герої. І якось так виходило, що авторитет цих специфічних героїв освячує ненависть Маркова і його однодумців до України, виправдовує вбивство її патріотів… Не дивно, що, очевидно піддавшись загальному настроєві, пан Червоненко зопалу заявив: євреїв у Бабиному Яру вбивали українці. Потім спохопився, вибачався і наголошував на тому, що їх убивали поліцаї. Але тут усе за Фрейдом: українці для Червоненка непевні люди. Тому і вилетіло те, що думав. От тільки чому ніхто Червоненку не нагадав (хоча б той же Яворівський чи Корчинський), що і поліцаї євреїв у Бабиному Яру не розстрілювали.

„Свобода” Шустера претендує на об’єктивність і незаангажованість. Щоправда, не так давно лідер комуністів України Петро Симоненко (якого Євген Червоненко в одній із передач тієї ж „Свободи” назвав таким самим, як і він, євреєм) на зустрічі з виборцями у Смілі, що на Черкащині, заявив, що Савік Шустер отримує на місяць 180 тисяч доларів. Я було засумнівався, але спостерігаючи за спектаклем 24 квітня вже і не знаю, що думати. Адже то тільки за великі гроші можна так ризикувати репутацією, ставлячи подібний ганебний спектакль. Варто було побачити однаково єхидні посмішки Шустера і Нестора Шуфрича, їхній швидкий обмін поглядами, постійні розлогі ремарки депутата-регіонала, щоби все зрозуміти.

Особливо неприємно було чути плачі Шуфрича за жертвами голокосту. Звичайно, чужого горя не буває. І я зрозумів би депутата українського Парламенту, якби він з текою ж повагою ставився і до жертв геноциду українців. Однак, Шуфрич навіть не голосував за визнання голодомору геноцидом. Не сумніваюся, у нього на це знову ж будуть розлогі виправдання. Але особисто у мене виникли сумніви щодо того, чи ідентифікує він себе як українець. Звичайно, можна зрозуміти трагедію українців, співчувати її жертвам і не будучи українцем. Та, як бачимо… До речі, держава Ізраїль теж не визнала голодомор геноцидом. Нагадування про це чомусь дуже розлютило Червоненка.

Насторожив ще один епізод спектаклю під назвою „Свобода Савіка Шустера”. На передачі вкотре засвітилася журналістка Соня Кашкіна (яке гарне українське прізвище!). Схоже, лише для того, щоби разом з режисером вистави обуритися позицією голови Верховної Ради України Володимира Литвина, який виступив нещодавно за відновлення в українському паспорті графи національність. Таке враження, що саме через це у прямому ефірі і розігрувався кількагодинний спектакль? Адже, крий Боже, ми усі будемо знати, скільки євреїв у Верховній Раді, скільки їх вирощує хліб, скільки володіє банками, а скільки замітає вулиці. Але ж то секрет полішинеля…

Та, щоби дискредитувати саму думку про можливість відновлення графи національність на амбразуру і кинули навіть Кошкіну. Вона розтлумачила усім, чому Литвин за легалізацію національності. Мовляв, так він хоче нашкодити можливому кандидату у Президенти України Арсенію Яценюку. Натяк більш ніж прозорий: Яценюк єврей, він це приховує, а Литвин хоче про це сказати людям, і вони, можливо, від нього через це відвернуться. Дивно і гидко було чути подібне у студії, де обпльовували Україну і українців і відстоювали інтереси держави Ізраїль. Схоже, Кошкіна або перестаралася, або вийшла за рамки сценарію, бо невдовзі зі студії зникла.

Оскільки поганими в цьому світі і на своїй землі можуть бути тільки українці, наприкінці шабашу Шустер засумнівався навіть у реальності інтерв’ю, яке давав член так званої антифашистської організації. Її одеських активістів і підозрюють у вбивстві українського патріота. Але, то, напевне, сам Максим усе спланував, щоби „українцям”, які проти графи національність у паспорті, легше було влаштовувати обструкцію українцям, котрі хочуть бути українцями і за головним своїм документом… Які перспективи у держави, що дозволяє подібне під гаслом „свобода слова”. І хто буде винен, якщо українцям зрештою таки набридне глумління над ними?..

Джерело: www.banderivets.org.ua/